Нейрохірургічне відділення КНП «Калуська ЦРЛ» є нині тим підрозділом закладу, медпрацівники якого, і в першу чергу лікарі, повинні бути завжди готовими прибути в лікарню для надання допомоги хворому.
А серед поцієнтів можуть бути як ті, хто вже перебуває на стаціонарному лікуванні в медзакладі, так і потерпілі в результаті дорожньо-транспортної пригоди, різноманітних конфліктних ситуацій, нападів та інші. І це стосується не лише мешканців територіальних громад Калущини, а й сусідніх колишніх районів – Рожнятівського та Долинського.
– Справа в тому, – розповідає завідувач нейрохірургічного відділення Калуської ЦРЛ Денис Притуляк, – що в лікарнях цих районів відсутні спеціалісти нейрохірургічного профілю. Тож наше відділення є по суті регіональним в нашій області і ще частково для тих сіл Львівщини, що розташовані неподалік Калуша.
Що стосується нашої готовності до виїзду на виклики, то вже впродовж багатьох років лікарі відділення несуть цілодобове чергування і в разі потреби за сигналом чергового лікаря за 10-15 хвилин прибувають у лікарню. Завдяки тому, що нині є можливість негайного проведення комп’ютерного томографічного обстеження, то ще до прибуття нейрохірурга, який при потребі залучає до операції й іншого спеціаліста, черговий лікар ЦРЛ організовує таке діагностичне дослідження. Така оперативність у роботі дозволяє нам упродовж години підготуватися до проведення оперативного втручання і допомогти пацієнту.
– Хотілося б, Денисе Олександровичу, довідатися, як ви прийшли в нейрохірургію.
– У 2004 році закінчив Івано-Франківську медичну академію. Після цього проходив у Києві інтернатуру по хірургії в Інституті імені Шалімова. Продовжив навчання в Донецькому територіальному медичному об’єднанні, де на базі великого нейрохірургічного корпусу вже здобув певні навики як лікар-нейрохірург.
А з 2006 року я працюю в Калуській ЦРЛ. Потрапив у дуже хороший колектив, де спочатку завідувачем нейрохірургічного відділення був мій батько Олександр Іванович, а потім його очолював великий професіонал своєї справи Ігор Тарасович Москалик. Саме вони, а також досвідчений спеціаліст Ярослав Миколайович Андріїв, який виконував обов’язки заввіділення до мого призначення на цю посаду в 2017 році, сприяли моєму росту як фахівця, а в майбутньому й керівника. Від цих досвідчених спеціалістів я також старався перейняти їх ставлення до пацієнтів, медичних сестер, молодшого персоналу відділення, і за це їм дуже вдячний.
Адже люди все бачать і розуміють. Бо коли в колективі медиків існує взаємоповага, дружба, доброта, то вони на це й реагують відповідно і не бояться лікуватися. І навпаки, коли вони бачать хвилювання лікарів, неспокій у їх колективі, то це насторожує, додає додаткових негативних емоцій. Але я, повторю, потрапив у хороший колектив, де панує мир та спокій.
Що стосується безпосередньо моєї кар’єри, то впродовж 11 років я був лікарем-ординатором. У цей період також упродовж п’яти років працював черговим лікарем приймального відділення. Тому частенько доводилося після нічного чергування йти відразу у відділення нейрохірургії та лікувати хворих. Працював я тоді, маючи 0,5 ставки в приймальному відділенні і 0,5 ставки – у нейрохірургічному відділенні. Але водночас вважаю, що досвід роботи в приймальному відділенні дав мені багато корисного, додав практичних навиків у тому, як слід надавати допомогу терапевтичним хворим, тим, хто потребує хірургічного втручання, й іншим.
– Як ви особисто і ваш батько сприйняли новину про призначення вас заввідділенням?
– Погодитися на цю посаду мені було справді непросто, адже мав очолити колектив, де всі основні спеціалісти, тобто лікарі, вже ним керували і, зрештою, були моїми наставниками. Було дуже важко погодитися на таке призначення. Але побороти цей психологічний бар’єр допоміг головний лікар нашого медичного закладу Іван Красійчук. Він прийшов до нас у відділення і всім повідомив, що із сьогоднішнього дня я буду виконувати обов’язки заввіділення і що він вірить у те, що справлюся.
Хочу з цього приводу сказати, що як тоді, так і тепер відчуваю постійну підтримку з боку адміністрації Калуської ЦРЛ.
Батько й інші лікарі відділення, а також медсестри та молодший медичний персонал підтримали моє призначення. Їх розуміння ситуації стало відчуватися з перших днів мого керівництва відділенням. У цей період відбувався перехід на комп’ютерні технології як у процесах лікування, так і щодо виконання зобов’язань перед Національною службою здоров’я України (НСЗУ). А мені було в цьому плані десь легше освоїти нові методи нашої роботи. Тож доводилося і самому вчитися, і навчати нових комп’ютерних програм лікарів відділення. І я сьогодні дуже задоволений тим, що ми нову системи засвоїли і десь навіть її вдосконалили, виходячи зі специфіки відділення.
– У колективі відділення склалися вже, можна сказати, родинні династії. Адже окрім сина та батька Притуляків, тут тепер працюють батько і син Андріїви. Як оцінюєте таку ситуацію?
– Тільки позитивно, бо, хто, скажіть, може краще навчити сина того чи іншого ремесла, ніж рідний батько? А в медицині така спадковість особливо важлива. Адже вже не раз доводилося чути, що той чи інший досвідчений фахівець не пускає своїх молодих колег до проведення операцій, не розкриває секрети лікування захворювань, тоді як батько лише радий допомогти в цьому синові. А як приємно, коли ти виходиш з операційної, а батько, усміхаючись, говорить: «Ти – молодець…» На такі слова я завжди чекав і радий, коли їх чую й сьогодні.
– Чи були такі операції, які, як мовиться, назавжди запам’яталися?
– За цих 15 років праці чимало пацієнтів стали справжніми моїми друзями. А найбільше запам’ятався мені перший пацієнт, якого я разом із батьком оперував. Його знайшли побитого, без свідомості і документів на одній з вулиць міста. Дуже швидко було тоді проведено оперативне втручання з видалення великої гематоми, яка здавлювала мозок. А вже наступного дня, на мою велику радість, пацієнт прийшов до свідомості. Він виявився мешканцем одного із сіл Калуського району. Ми з ним сьогодні підтримуємо зв’язки і навіть дружимо сім’ями. І це була перша моя серйозна операція, яка завершилася з позитивним результатом, хоча надії на порятунок було дуже мало. Після цього ще було чимало навіть більш складних і дуже успішних операцій, але ця була першою…
– Наскільки за цей період, як ви працюєте у відділенні, щось тут змінилося в забезпеченні обладнанням, інструментами?
– Такі зміни справді мали місце. Але найбільш пам’ятним для всього колективу був 2010 рік, коли безпосередньо для нас міська рада придбала чимало сучасного обладнання, зокрема новий мікроскоп відомої світової фірми Carl Zeiss. Це обладнання надало можливість лікарям у 20 разів збільшувати операційне поле, що дозволило суттєво поліпшити результати операцій.
Дуже непросто було належно освоїти це обладнання, якого, до речі, тоді ще не мали навіть деякі обласні центри. А ще в цей період були придбані нам нові інструменти.
– Коли говорити, Денисе Олександровичу, про нейрохірургію загалом, то на що б хотіли звернути увагу?
– Найбільше на те, що мозок – це справжній командний центр організму. Саме в мозку знаходяться функції, які вирішують завдання, починаючи з найпростіших побутових і закінчуючи найвищими матеріями науки, техніки, мистецтва, любові… Всі вони поміщені в черепній коробці. Але, на жаль, не завжди результат операції залежить від нас, лікарів. Бо може так бути, що операція проведена ідеально, а стан хворого не радує. Тому в нашому відділенні вже склалася така традиція, що перед проведенням операції ми молимося. І робимо це не тому, що не віримо в свої сили, а що далеко не все ми і наука знають про мозок, що над нами є Бог, у якого й просимо духовної підтримки.
– Що б порадили як лікар-нейрохірург нашим читачам?
– Усім рекомендую і закликаю вести здоровий спосіб життя, боротися з надлишковою вагою. А ще раджу жити позитивно і знаходити в повсякденних турботах причини для радості, веселого настрою. Саме такі, здавалось би, прості побажання дозволять вам подолати всі проблеми зі здоров’ям.
Тож бажаю усім у житті більше приємних миттєвостей, а менше стресів. А ще, шановні, поважайте один одного!
Розмову записав Анатолій Гайовий.
На знімку (зліва направо): Ігор Москалик, Денис та Олександр Притуляки, Ярослав та Ігор Андріїви.